28 червня 1996 року Верховна Рада від імені українського народу ухвалила Основний Закон – Конституцію України. Цей документ підтвердив суверенну волю громадян, остаточно закріпив розрив із радянським тоталітарним минулим і визначив кордони суверенної та соборної держави.

За 30 років Конституція України утвердилася як фундамент національної єдності, правової системи та інституційної стійкості. Вона стала не лише юридичним актом найвищої сили, а й базовим орієнтиром суспільного розвитку, що відображає цивілізаційний вибір країни – демократію, верховенство права та європейську інтеграцію. 

Історичний розвиток українського конституціоналізму – від «Пактів і Конституцій прав і вольностей Війська Запорозького» Пилипа Орлика (1710 рік) до Конституції Української Народної Республіки – свідчить про послідовне прагнення українців до самоврядування та правової держави.

Конституція закріпила європейський та євроатлантичний курс України, а також гарантувала права і свободи людини відповідно до міжнародних стандартів. Водночас Конституція визначає і громадянські обов’язки. Захист незалежності, територіальної цілісності та державного суверенітету України є справою всього українського народу.

Сьогодні кожен рядок Основного Закону про суверенітет і недоторканність кордонів наші Захисники та Захисниці відстоюють зі зброєю в руках. Сили оборони сьогодні є головним гарантом дотримання статті 1: Україна є суверенна і незалежна держава.

Попри виклики воєнного часу, Конституція залишається дієвим фундаментом державності. Вона гарантує безперервність функціонування інституцій, захист прав громадян і незмінність демократичних засад. Жодні спроби агресора зруйнувати конституційний лад чи легітимізувати окупацію не мають юридичної сили.

Конституція України об’єднує суспільство, формує спільні цінності та визначає напрям розвитку держави. Вона є основою майбутньої відбудови країни та її подальшого зміцнення після Перемоги.